Літописи монастиря

Історія

 

Князь Януш Острозький, син Костянтина Острозького, краківський каштелян, після смерті батька у 1614 році заснував фундацію на побудову монастиря і запросив до Дубна ченців-бернардинів, тимчасово оселивши їх поблизу замкової каплиці, у котрій вони відправляли богослужіння. Вельможний ординат всіляко намагався вкоренити католицьку віру на своїх землях. Власник Дубна виділив братству не тільки ділянку землі в західній частині міста, але й перший фундуш. 

Будівництво бернардинського комплексу, розташованого поблизу Луцької брами  розпочалося 13 липня 1617 року при нових власниках Дубна – князях Заславських – і тривало при Любомирських і Сангушках.  Підземелля костелу було усипальницею  фундаторів, світських та духовних осіб. Архівні матеріали засвідчують, що крипти містили у собі гробівці шляхетських родів Любомирських, Іллінських, Франковських.

При зведенні муру довкола монастиря утворилось 2 двори. Основні господарські дерев’яні будівлі знаходились у кляшторному дворі (хліви, стайні, навіси) і муровані (погріб, флігель, оранжерея).

У східній частині монастиря розташовувався сад з плодовими деревами і овочевими культурами. Крім будівель у межах садиби монастиря, йому належали будинки за огорожею. З півночі, під валом, був розташований дерев’яний дім, т. зв. “бровар”, який служив пивоварнею. Біля нього знаходився будинок пивовара і декілька будинків служителів кляштору.

З південної сторони, яка веде до центру міста, костелові належав дерев’яний будинок шпиталю для бездомних. Монастир утримувався на фундуші (пожертви) власників міста. Крім того, йому належала цегельня і частини доходів від коштів та продуктових запасів його економій – фільварку Горбачина і семи сіл.

Розташування костелу і монастиря на околиці міста збільшувало його обороноздатність. Могутня вежа-дзвіниця костелу виконувала сторожові і оборонні  функції. Житловий корпус монастиря став функціонувати в 1658 році.

У другій половині XVIII століття у костелі споруджено декілька вівтарів у стилі рококо. Судячи по скульптурі, що нині зберігається у Львівському національному музеї, у створенні цих вівтарів брали участь учні відомого у світі майстра різьби Іоана Пінзеля. Зокрема, тут працював його учень Франциск Оленський, згодом вівтарі були перенесені у ново побудований костел.

Протягом ХУІІІ- поч. ХІХ ст. у монастирі знаходився вищий навчальний заклад з високоосвіченими викладачами. Власники Дубна опікувалися костелом і монастирем бернардинів, надаючи свої привілеї  і фундації на його розбудову.

Монастир бернардинів проіснував понад 200 років, до 1852 року. Дерев’яний Свято-Миколаївський собор, який знаходився поблизу Іллінської церкви, почав руйнуватися, а його настоятель ще з 1845 року клопотався про будівництво нового храму. Листування з вищими інстанціями, яке продовжувалось майже 10 років, нічого не дало. Князь Михайло Любомирський теж не погодився будувати новий собор. Нарешті, після певних дискусій 9 грудня 1855 р. бернардинський монастир і костел передано православним. 21 грудня 1855 року костел посвячують у православний Свято-Миколаївський собор. Так закінчився перший етап існування християнської святині.

Після цього виникла необхідність його переобладнання на зразок православних храмів. Роботи по виправленню інтер’єрів та фасаду розпочато в 1869 році і закінчено в 1875 році. Перебудову храму здійснено за проектом Е. Жібера. Іконостас вирішено перенести зі старого приміщення церкви, поновивши фарбу і позолоту. В подальшому, близько 80-х років ХІХ ст., було зроблено новий іконостас італійськими майстрами. Дах костелу, колись критий черепицею, а пізніше ґонтами, покрили бляхою, добудували одну муровану та п’ять дерев’яних бань, стінний розпис в католицькому дусі перероблено на православний, латинські написи замінили слов’янськими, чотирьох римських пап перемалювали на чотирьох євангелістів.

На час освячення собору в ньому знаходились ікони Чернігівської Божої Матері, Великомучениці Варвари і, насамперед, ікона св. Миколая, перенесена з замкової церкви князів Острозьких знаменитим Костянтином Острозьким разом з двома масивними п’ятисвічниками, на яких стояв напис латиною і дата «1575». Вони були відлиті Лукою Фріделянтом на замовлення князя К. К. Острозького. Заслуговував на увагу і срібний напрестольний хрест, зроблений у 1650 році. Крім названих ікон, стіни були прикрашені ще дванадцятьма іконами ХІХ ст., які зображали 12 Господніх і Богородицьких свят.

За описом В. Пероговського, зробленим у 1877 році, Свято-Миколаївському собору, крім господарських будівель, належав давній кам’яний високий бастіон з амбразурами і написом “A.D. 1540”, який знаходився в кінці монастирського саду, обнесеного з усіх боків кам’яною огорожею. Собору належало також 35 десятин землі, 6 десятин сінокосу. Ці землі давали мало прибутку через невигідне розташування у гористій місцевості. Йому також дозволено вільний вивіз з дубенських лісів 150 возів дров, вільний помол 40 чвертей хліба. До собору була приписана церква с. Тараканів, збудована в 1860 році. Освячення костелу в православний храм відбулося 13 червня 1876 року. В той день до Дубна прибув генерал-губернатор київський і подільський князь А. М. Дондуков-Корсаков, волинський губернатор П.А. Грессер, єпископ острозький, командири дивізій полків у Дубні генерал-майор Татіщев і генерал-лейтенант Храповицький. У святі взяли участь розквартировані в місті 11-й кавалерійський уланський Чугуївський полк і 41-й Селенгінський піхотний полк. Під час освячення церкви війська стояли шпалерами навколо храму, займаючи – південну сторону Селенгінський, а північну – Чугуївський полки, які з’єднувалися в західній стороні (східна частина залишалась відкритою для для хресного ходу). Хресний хід супроводжував архієрейський хор, два полкових священики і кілька з сусідніх сіл, духові оркестри обох полків.

Згідно наказу Св. Синоду від 31 грудня 1909 року Свято-Миколаївський собор був переведений у новозбудовану Свято-Іллінську церкву, а в бернардинських будівлях відкрили жіночий православний монастир. З 1912 року – це самостійний Свято-Миколаївський монастир, який проіснував до 1920 року, З приходом польської влади у 1921 році сюди повернулися бернардини, які викинули іконостас, перемалювали настінний розпис і зрізали дерев’яні бані а вже у 1928 році вони залишили монастир.

У 1931 році тут розташувалась папська місія тоді ж у будівлях монастиря засновують духовну семінарію візантійсько-слов’янського обряду. За період з 1928-1939 рр. з її стін вийшло 170 семінаристів – поляків, українців, білорусів, росіян та естонців.

У 1937 році відбулася знову реставрація костелу – замінили пірамідальне завершення фігурним у стилі бароко, яким воно було наприкінці ХІХ століття.

Трагічними були роки панування радянської влади для храму!!! Наслідуючи  приклад нацистів, уже радянські спецслужби створили в ньому в’язницю, де катували борців за волю України, учасників руху опору.

Після Другої світової війни в монастирі розташували фабрику художньої галантереї і змінили зовнішній вигляд кляштора до невпізнання. У костелі облаштували склад.

Оскільки місце було освячене кров’ю загиблих борців за волю України, то православні українці Дубна організувалися в парафію. У документах офіційний початок існування Миколаївської  православної громади м. Дубно зафіксовано 5 липня 1991 року. У 2005 році було підсумовано десятилітні розкопи у приміщенні Миколаївського собору. Керівник експедиції кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича Національної академії наук України Віра Гупало у звіті зазначала, що протягом 1995-2005 рр. з перервами здійснювали археологічні дослідження давніх поховань, котрі знаходились під підлогою собору. Було виявлено три крипти, де знайшли упокоєння представники волинської шляхти, міщани. В. Гупало стверджувала, що здобуті матеріали дозволили вперше розглянути особливості релігійно-побутової культури й відтворити особливості поховального ритуалу на Дубенщини в епоху бароко. Після завершення дослідження усі останки, виявлені під час розкопок, були зібрані в одну велику домовину-костницю. У двох інших аналогічних трунах знаходилися кістки, що походили з поховань у крипті 2 і з ґрунтових поховань у притворі. Усі ці домовини були підготовані до перезахоронення, яке відбулося 11 вересня у день свята Усікновення голови Іоанна Хрестителя.

У 2000 році в приміщенні Луцької брами було зареєстровано Миколаївський жіночий монастир Української Православної Церкви Київського Патріархату. У 2001-2002 рр. стараннями монахинь були проведені ремонтні роботи в Луцькій брамі.

13 грудня 2014 року Священний Синод УПЦ КП затведив зміни до статуту Свято-Миколаївського жіночого монастиря м. Дубно у новій редакції як статут Свято-Миколаївського чоловічого монастиря м. Дубно Рівненської єпархії.

Також  Священний Синод затвердив ієромонаха Меркурія (Бікіру) намісником Свято-Миколаївського чоловічого монастиря м. Дубно та благословив його возведення у сан ігумена за посадою.